Він полюбив її колись давно в Парижі,
Коли вірші свої на сцені там читав.
І були вулиці від листя майже рижі,
В осінній день, коли її він пострічав.
Та не зумів її він серце розтопити,
Хоча вірші свої він їй одній писав.
Та все ж таки її завоювати,
Він шансу жодного не мав і лиш сказав:
Я полюбив тебе відразу і назавжди,
Від слова свого я не відступлю,
Я завоюю весь Париж, як буде треба,
Щоб завоювати лиш тебе одну.
І весь свій поетичний гонорар зароблений на сцені ,
У банк квітковій крамниці з єдиною умовою поклав.
Щоб найкращі квіти, що цвітуть у світі,
Кур'єр щодня коханій в південь доставляв.
І так тривало з дня у день два довгих роки,
А потім він покінчив із життям в Москві.
Та квіти приносили їй о півдні й далі довгі роки,
Тюльпани, хризантеми, рози, фіалки чарівні...
І в другу світову в голодному Парижі,
Ці квіти врятували їй життя.
Три чайні Рози обміняні на їжу,
Й любов поета - довша за його життя.
