Ну що мені тепер твій звіт,
Що ти кохав усі ці ро́ки?
І виявляється, що світ
Насправді зовсім не широкий...
Звіт про змарновані літа́,
Про серце, від чекань зотліле,
Що кожна із жінок- не та...
Що все поблякло й обміліло.
Ну що тепер твої слова?
Ти - не моє бентежне щастя.
В душі - жаринка ще жива,
І ми живі іще, поча́сти...
А сни іще такі п'янкі,
І погляди такі відверті,
І з квітів польових вінки
Лоскочуть пам'ять так уперто...
Та що тепер твої жалі?
Твій недолугий "кре́діт- де́біт"...
Ми розминулись на землі,
Ми розминулися на небі.
Як бачиш, зовсім не твої
У донечки моєї очі,
Й нічого спільного з моїм
В характері твого синочка...
квіточку
у 
