Наївність із стомлених з юності рис
зникає поволі в віршах і думках.
У творчості мить стогін серденько стис,
та з`явиться рима, вбиваючи страх.
Шукай-но деінде і волі, і слави,
тим більше життя, а коли ти поет –
тобі, знаєш сам, не дістануться лаври.
Хоч ти – переможець, хоч ти і естет.
Ти ще пам`ятаєш, як мама і тато
дивились на тебе з любов`ю і смутком.
Іще бережеш першу ніжність завзяту,
іще відчуваєш її поцілунки.
Буває, тривожиться серце заспале.
До столу ідеш, запаливши свічки,
і карти розкладені ляжуть невдало.
Та де теплий доторк чиєїсь руки?
Ти хочеш інакше? Пали свої карти.
І вірші, і серце, і душу пали,
бо в іншому світі любов – просто бартер,
А люди не знають, якими були.
Бо в іншому світі керує хтось сильний,
Тримаючи морок, сповільнює час...
А може, тебе хтось чекає? Час плине,
Шукай, доки вогник твій ясний не згас.