За що матір природа,
На нас пустила води.
Що кожний день із неба,
Безперестанку л'ють.
Від них ми потопаєм,
А гірше що страждаєм,
Природа ж зобразила,
Водою свою лють.
Як нам тебе спинити,
Чи можем попросити,
Та чи тепер захочеш,
Пуслухати знов нас.
Тебе ми розлютили,
Невдячно в тобі жили,
Для свого покарання,
Обрала ти свій час.
Чи даш ти ще нам спробу,
Почати жити знову,
Щоб помилки суспільства,
Почати виправляти.
Урок ти нам подала,
Й у ньому прошептала,
Що тре все змінити,
Щоб далі існувати.