Я як жовтий листок гіркой долей по ношений
чиєюсь ніжною ручкою із дерева зірваний
і простими моментами я гість непрошений
не один такий в світі, а просто вигнаний
Непотрібний нікому я не требую жалості
навіть трохи уваги,лише ніжності погляду
нехватає для щастя,нема часу для шалості
нема місця для посмішок і нормального вигляду
як простий волоцюга,відступають всі в сторону
проте в карих очах якщо просто вдивиться
є бажання стать схожим подібно білому ворону,
в стаї сірих вовків простим птахом лишиться
я з своєй філософієй,своїм баченням кращого
йду вперед до мети і незвертаю уваги
на всіх хто зі мною бажа настоящого
та повні лайна,егоїзму й зневаги...
я пожовклий листок,я нікому ненужний,
не цінує ніхто тільки ніж душу крає,
вибиває сердечко удар такту потужний
і іскра надії повільно згасає