Добрий день, леді й джентльмени!
З вашого дозволу почну
Розповідати про буденне
І про дешевую попсу.
Ну що? З чого все починалось?
З печер, чи з вибуху - не знати.
Чи то Господь створив людину,
І дав їй право обирати.
Хоча і річ мабуть не в тому,
Бо є кінцевий результат -
Планети в космосі кружляють,
В одній з них навіть є життя.
Принаймні є така константа
На Землю випала ся доля.
Людина стала там снувати,
І не питаючи дозволу
Корону надягла на себе
Й владарювати світом стала.
На шляху пошуку комфорту
Природу приватизувала.
Ну а тепер крізь ці століття
З таким стурбованим обличчям
Мовляв: “Ну я так ми могли?
Смітити там, де поросли.
Бо після нашого життя
Прийде наступне покоління.
І що ж залишимо ми їм?
Лишень сумне природи тління.”
От тільки я чомусь не вірю
У щирість цих думок високих.
Усьому є своє мірило
Цю роль на себе взяли гроші.
І вороття назад немає.
Душа ж до розкоші звикає.
А за вікном коли дощить,
Нас парасолька захищає.
А за вікном коли сніжить,
В очах вже радості немає…
………………………………….
Ми живемо в цій країні,
Рідній, любій Україні,
Ти грузин - я росіянин.
Та кордон між нас не стане.
Гарний вірш, та все ж зверніть увагу в деяких місцях на ритм, розмір і риму.
Запрошую Вас відвідати мою сторінку.
з повагою ЄВГЕН УТКІН.
Bodo відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ДЯКУЮ!!!! Так вірш трохи "кульгає",знаю - то моя більш рання річ)))))))) Кордон ні вякому разі не стане)))))))