Зусиллям подих зупинити,
Зусиллям виплекати сенс,
Зусиллям сльози не пролити,
Зусиллям досягти небес..
Які ж величні цілі в люду,
Не те, що в мене..Це ж абсурд.
Зусиллями я намагаюся забути,
На когось накладаючи табу.
На когось?! Ні, не так, тож годі!
На себе, свої дії й поривання.
Хоч, може, драматично.. - Я не в с́́обі!
Бо намагаюся не бачити прощання.
Куди, скажіть, поділась я - борець?
Де моя воля? Де та невідступність?
Все знищено! Я зв́́ела на нівець!
Тепер я просто протиріч сукупність
Навіщо слухаю, як йде старий годинник?
Чому до ранку я не бачу снів?
Веду дискусію з собою.. "Тихо!
Не заважайте. Не знаходжу слів.."
Я намагаюся осилити зусилля,
Що кожен день доводиться терпіть.
Ми з ним підпишемо угоду мирну!
За всю мене - хай моє серце розщ́епить.
Іронія, та ти, мабуть, спокійно спиш..
Ох, як давно ж я не спала нормально.
Ти зараз совість і цинізм полиш!
Ти спиш - то спи..Я проти нічоѓо не маю.
Так треба, я не хочу та вже пізно!
Твій сон я не посмію турбувать.
Не зупиню тебе на всіх шляхах не бл́изьких.
І, знаєш, мовчки не так боляче кохать..
Благаю, ти повір, неоціненні ці зусилля,
Що докладаються до "мушу" через біль!
Обличчя сильне, тіло й руки вільні,
Але я все життя мовчатиму останнє "стій"