Розмотую клубок своєї долі,
Для нового життя на волі,
Одні вузли заскорузлі,
Гріхи, падіння, випробування, підйоми.
То вниз, то вверх, то прямий політ,
То чорне, то біле, радість і смуток,
Все поряд, все так, як треба,
А що ж я від себе ще хотіла?
Сама винна, тільки моя в тому провина,
Що таку долю собі сотворила,
Грішити на Бога,
А чи в нього, тоді я вірила?
Чужі душі крала,
Чоловіків приворожувала, зачаровувала,
По чужим життям пристрасною гіркотою пролетіла,
Серця отрутою кохання напувала і напоїла.
Поки не розбив ти чашу ту з отрутою сам,
Зійшов від кохання пар і поринув в небеса туман,
Залишилось моє спалене серце з оголеними нервами,
Що ще більшу біль і страждання передають душі тепер вони.
То каяття і розкаяннє запізніле прийшло,
До віри, до Бога звертання моє є і було,
Ще я жива і надією своєю живу
На прощення і на любов небесну...Божественну.
