Заїжджав я у село.
Що побачив люди.
Ходять хлопці молоді
П’яні, як ті гади.
Ніц не роблять
Лиш в шинку днями пропадають
До останньої свитини
Все там пропивають.
А колись була робота,
Працювали днями,
Цінувалися в селі
І за округами.
Були хлопці козаки
Рівні із дубами,
Поспивалися в кізяк,
Стали «алкашами».
Докотилося село,
Аж до тої планки,
Що прибита на полу
Мабуть нижче й планки.
Та хіба ж тут винні люди,
Що таке ось сталося,
Що у житниці європи
Без хліба зосталися.
То мужі наші великі,
Гарні, крупнопикі,
Розтягнули все до нитки,
Від спини до литки.
Ой покайтеся мужі,
Слуги ви народу,
Бо повстане рід козачий
І в добро, й в негоду.
Ой покайтеся мужі,
Верніться в подобу,
Що ви маєте в душі,
Що мали ви з роду.
