Люблю Київ...
Ще з дитинства пам’ятаю прогулянки з батьками по Хрещатику, ласкаву мамину посмішку, і зазвичай – велику повітряну кульку в руці.
Кожна прогулянка рідним містом і такими милими і чарівними вулицями була для мене незвичайною, загадковою мандрівкою у якийсь таємничий і досі не знаний світ, мешканцями якого були казкові принци та феї.
Та роки швидко промайнули, дитячі історії вже давно забулися, але любов до рідного міста і досі живе у моєму серці.
І досі мій рідний Київ вабить мене своїми вечірніми вогнями і піснями, що лунають з мого старенького радіоприймача. Особливо добре пам’ятається мені «Червона рута» у виконанні Назарія Яремчука. Здавалось би, звичайна пісня, а так легко на душі стає, як її почую! І геть тікає моя утома та поганий настрій, хочеться співати щосили і дихати на повні груди. А потім вже й сонечко сяє, і пташки цвірінькають весело-весело...Велику силу мають такі щирі й добрі українські пісні!
Люблю Київ за його пісні, особливо полюбляю ходити у недільний вечір до Національного оперного театру ім. Т. Г. Шевченка. Ось недавно слухала «Аїду», враження - незабутні! Та хіба можна бути справжнім киянином, не побувавши в опері?. Запевняю вас, ви ані хвилечки не пожалкуєте, що провели вечір, слухаючи неперевершені аріі у виконанні заслужених артистів України.
«Люблю весну, та хто ж її не любить»,- писав Володимир Сосюра. Не знаю, чому, але я більш за все на світі люблю саме осінь, несказанно красиву київську осінь за ті ясні й погожі теплі дні, які ми називаємо бабиним літом. Коли земля густо вкрита пишним килимом із різнобарвного листя, яке так приємно збирати в букети, і вже ніякі троянди чи нарциси не можна порівняти з цим листям, яке виблискує на сонці всіма своїми кольорами, дерева ж стають такими ошатними й пишними, ніби збираються на якийсь казковий карнавал, що годі й погляд від їх краси відвести. Навіть столітні кремезні дуби, які завжди серйозні і навіть трохи насуплені, восени посміхаються, поспішаючи на свій карнавал. Поруч з дубами стоять молоді й стрункі берізки, що, мов подружки, про щось шепочуть одна одній і так ласкаво посміхаються, аж любо на них глянути.
Люблю дивитись на нічне зоряне небо. Ось мерехтять маленькі зірочки, трохи далі вже більші, і ніби такі ласкаві й привітні зорі тільки тут, в цьому чудовому куточку планети, де я живу.
Люблю Київ за його велич і мужність, хоробрість і незламність. Хоч як намагались турки, половці і монголо-татари підкорити його собі, та все ж завжди воли залишались ні з чим, завжди їх зустрічало могутнє і дружнє військо, яке боролось до останнього подиху і краплі крові. Не можна також не згадати його засновників – Кия, Щека, Хорива і їхню сестру Либідь. Троє братів на благословення Андрія Первозванного побудували місто і нарекли його на честь старшого брата.
Люблю своє місто. Тут народилились і зростали мої батьки, тут все моє, рідне! І хочеться мені вірити, що саме тут колись зростатимуть мої діти, а я розповідатиму ім казки, які пам’ятаю ще від бабусі, співатиму колискові ніжним голосом, думаючи про те, яке ж це щастя – жити в Києві...