Народжений з тиші, тьмою оповитий
Несхилений, нескорений, горем не забитий
Крик з пащі безодні, як звір обездолений
Що вижив у пастці, вогнем загартованій.
Пройшовши крізь воду та мідні́ї труби
Ти кажеш собі: "Ні, я не буду
Безцільно страждати у сутінках ночі"
Дивися на них, на ті квіти співочі
Та краще ніж тихо шептати "Не хочу..."
Ти вийди у люди, розкрий свої очі
Побач всі дива, що природа створила
І тільки тоді ти розкинь свої крила
Пірни ти у прірву, крізь морок безодні
Ніхто то не знає, та може сьогодні
Знесилені крила відчують ту силу
Нескорену силу, що їх породила
І ти полетиш над горами, ланами
Розірвеш кайдани разом з ланцюгами
Ти ринешся ввись, аж до самого Бога
...і ти зрозумієш - одна ця дорога.́́́́́́