Їх було двоє.Вони сиділи на березі річки,міцно тримаючись за руки,і дивилися на відображення місяця у воді.Вечір був тихий і спокійний.Ніщо не заважало їм милуватися одне одним.Їхні серця бились в унісон і хоча вони цього не знали,та все ж відчували.Вона любила його,а він її.Чудово...Як це все-таки чудово,коли кохання взаємне.Він дивився на неї і не міг відвести погляду.Адже без цих, повних ніжності і тривоги очей він не уявляв більше свого життя.Вона взяла його за руки ,приклала одну з них до серця,
і він відчув з якою швидкістю воно б'ється.Їм було так добре,що вони не помічали часу.Ніхто з них не хотів відпускати одне одного з обіймів,вони так не хотіли розлучатися...
Так,це дужа красива історія кохання,і мені шкода лиш одного-вона не про нас.Якщо б ти хоч на мить полюбив мене так само,як я люблю тебе,то можливо ми могли б стати героями іще однієї love-story...
