...навіть останній тролейбус нікуди не поспішає
чому ж мої кроки до тебе осипають небо?
Коли на дні віри лежить пожовклий папір
і літери більше не дарують усмішки,
я проводжаю останній тролейбус,
я проводжаю тебе.
Єдине прохання - не читай вголос,
бо не всі можуть витримати самоспалення...
я можу.
Я можу опускати руки в крижану воду
і дряпати скло спантеличено.
Все помістила в маленькій подушці
і вітер не стане лупцювати сни.
Нікому не потрібні листи без адресата
і жоден архів не збереже моєї ніжності
і ти теж не зберігай.
Загубленими сережками обернуться слова
і розсипатиму синій бісер,щоб не заблукати,
щоб вірити в те,що ти мене знайдеш-
я ж бо не крихти залишала.
Крихтами здавались наші дні-
хто ж був птахом?
Чому цей птах залітав у тролейбус
і лякав відсутніх там людей?
Чому синій бісер і досі омивається дощами
і вмирає від чужих підошов?
Це ж останній тролейбус
і тепер мені нема куди поспішати...
А ваше прізвище випадково не Пушкін,а може Шевченко, а може Франко, Уітмен ваше прізвище , точно . Дуже гарний вірш. Я перший раз бачу верлібр який так добре був написаний,в якому так все ідеально відображено. Браво.
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00