Спробуєш бути собою – тікай,
Далі від покидьків темного світу,
Далі від неба й солодкого жита,
Далі від снів про покинутий Рай.
Швидше втікай.
Тільки у своїх закинутих шафах,
Там, за скелетами зломлених мрій,
Зможеш собі сам сказати «Постій!»
Зможеш зіграти партію в шахи
Разом зі страхом.
Відчай сховаєш в одну із шухляд,
Маски складеш всі одна на одну,
Всі вони мертві, не вір у жодну.
То лише спогади давніх страт –
В мертвих посвят.
Потім свій одяг лиши на полицях:
Шапку зі смутку та шарф зі сльози,
Сон з візерунком сумної лози…
Босий ставай на торішню глицю.
Сонце хай сниться.
Можеш вдягти хіба посмішку ніжну,
Чи добрий погляд, життям насичений.
Можеш кохатися з березнем, січнем…
З веснами теплими, зимами сніжними..
Вічними.