Просити більшого не буду ,
Втекти як Боже твого суду,
Як душу грішника спасти ,
Якого ти ще не простив.
Щоб було з ким на світі тому,
Співати пісню невідому,
Щоб було з ким садком ходити,
І не словами говорити,
А чистим серцем., ще й душею
Тобі вклонитися своєю.
Просити більшого не буду,
Аби простив мене зануду,
Аби лиш дарував хвилину ,
Оту останню щоб провину,
Свою тобі я сповідав,
І ти мене собі придбав.
Просити більшого не буду,
Як Духа Твого всьому люду ,
Щоб Божим духом вдохновенний,
Припав до Тебе рід численний ,-
Щоб не купився світу цього ,
Скарбами тліну золотого.
