День не має нічого спільного з тобою..., а ніч заповнена думками, думками про тебе, пустими і важкими….
Кляте безсоння! Дозволяє всякій нісенітниці переповнювати мою і до цього забиту життям голову… Я хочу тебе…
Точно нісенітниця. Тільки якщо я це усвідомлюю то ще більше розумію, що знову згадую тебе…
А нема нічого. І тебе ніби нема. Чи точно нема? Чи є? Є…якщо в моєму просторі..і нема, коли в твоєму, бо в твоєму мене нема такої як я б хотіла, а це означає, що нема тебе такого відносно мене…
Що я несу!!!!
Одного ранку я все ж зможу промовчати так голосно, що всі захочуть говорити для мене і мені нічого не доведеться переводити в слова щоб нагадати собі про власне нікчемне існування…Ненавиджу говорити! Слова вони так набридають…Я ж здатна просто відчувати, моє серце краще розуміє світ ніж розум…а йому (серцю) не потрібні слова.
Я не відчуваю тебе! І ніколи майже не відчувала…Чому ти на стільки пекуче холодний?
Я не потрібна тобі…і це зрозуміло і так має бути, бо таке життя і ми такі зруйновані цим клятим життям, що просто повземо до свого скону і не рахуємо хвилини, а годинами міряємо наближення свого кінця… Я іграшка тобі, а ти був спокоєм для моєї рани на певні хвилити світу… доки сам не став частиною тієї глибокої рани…
Я не вмію не відчувати…я не хочу не відчувати! Я хочу тебе…
Але ти будеш знову чий завгодно але не мій…і я не зможу бути твоя…і ти не зрозумієш мене, а я втечу глибоко в грішний, всіяний розпустою , кривдою, черствістю, прокляттям світ щоб вкрасти трішки тебе для свого тепла, для поцілунків, для обіймів, для сну, для печалі, для суму, для спогадів, для насолоди, для ночі, для перших променів сонця на твоєму волоссі, для твоїх очей, для твого дотику, для вологості твоїх рук, для спраги твоїх губ, для спільного єдиного метру простору….хоч на ті кляті години, які знову відрізають нещадно шматок мого життя і крадуть тебе…
Я хочу тебе справжнього…але то тільки хочу я….
2010р. (02:01)
