Заростає в душі, там де рай цвів, повільно осот;
Фраза милої сонце закрила, раптово, мов хмара…
Ти сказала мені: «Народись через років п’ятсот,
Зрозумію тоді, любий, може з тобою ми пара.»
…А півтисячі літ пролетить, наче спалах зорі;
Інші сни-сподівання пророчать, мов дивляться в воду,
Інші діти – не наші! – до вечора мріють в дворі
Що й вони через років п’ятсот пострічають свободу…
А півтисячі літ пропливе, наче бистра вода;
Інші душі ходитимуть світом, де рай розпустився,
Буде мрії ступати стрімка і всесильна хода… –
Зрозумію тоді, як я сильно в тобі помилився.
04.12.2010 р.
Володю, тисяча вибачень! Мала на увазі ритм, але насправді перший раз прочитала не так, а сама не перевірила. Перечитала ще раз,і зрозуміла, що помилялась. Молодець, що звернув на це мою увагу. Видали мій попередній коментар-я звбираю свої слова. Все чудово!
Володимир Шевчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дорогенька пані Олено! Я навіть знаю яке місце збиває з пантелику - 4-й рядок. Все добре, не переживайте через це! Ваш відгук для мене - уже досягнення, яке очасливлює, наче веселка після дощу. Всіх благ Вам!
Гарно, Володю... Особливо проникливий кінець вірша.В такій творчості ти щирий. Важливо, коли, читаючи, вілиш ліричному герою. Оцінка читача 5. Дещо підвів розмір.А так все- зачіпає...
Володимир Шевчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам, дякую... розмір?.. я ж наче склади порахував... Бог з ними.