І котись! Як пляшка по автостраді -
Непотрібна, пластикова, проста.
Посиділи трохи. Мені не раді,
Тож вишвирюють як кота.
Потяг, п‘ятий вагон з хвоста.
Підвези мене до вокзалу, дядю,
Бо ж машина твоя пуста.
Те, до чого усім нам так важко звикнуть:
Я – самотня, як смертник або рибак,
Я самотніше тих, хто живе на вулиці,
Я – слабак!
Я самотніше за бродяг-собак,
А ти вмієш так безнадійно хмикнуть,
Що життя надовго втрачає смак…
Я би взяла й лишилась,
Я би гралась з своїм кільцем,
Я б у шию тобі дивилась,
У ключицю, та не в лице!
Як же викинути ось це -
Сто одне ненависне сверлице,
Олівцевий грифель,
Міцний кинджал,
Геть тонесенькі, як голки,
Щоб побігла я залюбки
Як приїдемо на вокзал.
Але щоб не самотня й зла…
Щиро хочеться щоб вона тебе полюбила,
Трохи пестила й берегла.
Й нагадай мені, щоб я більше не приїздила,
Щоби точно я не змогла…
Оригінал:
И катись бутылкой по автостраде,
Оглушенной, пластиковой, простой.
Посидели час, разошлись не глядя,
Никаких "останься" или "постой";
У меня ночной, пятьдесят шестой.
Подвези меня до вокзала, дядя,
Ты же едешь совсем пустой.
То, к чему труднее всего привыкнуть -
Я одна, как смертник или рыбак.
Я однее тех, кто лежит, застигнут
Холодом на улице: я слабак.
Я одней всех пьяниц и всех собак.
Ты умеешь так безнадежно хмыкнуть,
Что, похоже, дело мое табак.
Я бы не уходила. Я бы сидела, терла
Ободок стакана или кольцо
И глядела в шею, ключицу, горло,
Ворот майки - но не в лицо.
Вот бы разом выдохнуть эти сверла -
Сто одно проклятое сверлецо
С карандашный грифель, язык кинжала
(желобок на лезвии - как игла),
Чтобы я счастливая побежала,
Как он довезет меня до угла,
А не глухота, тошнота и мгла.
Страшно хочется, чтоб она тебя обожала,
Баловала и берегла.
И напомни мне, чтоб я больше не приезжала.
Чтобы я действительно не смогла.
Звісно, недоліки є, але у перекладі якнайповніше відтворена атмосфера оригіналу, а це, на мою думку надважливо.
Саша Кіткотенко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую) я тільки пробую себе у перекладі...
взагалі взялася перекладати, бо вірш цей просто давив на мене, не давав спокою... кожен день слухала диктофонний запис і думала, щоб з ним такого зробити, щоб відпустив...