Вона крутилась на шнурочку і стрибала,
У тій виставі, що життям ся називала,
В долоні плéскала і рухалась поволі,
Хотіла, марила чогось, шукала Волі...
В душі, зав'язаній шовковими нитками,
Точилась дивна боротьба між ворогами,
Один все смикав за шнуркову павутину,
А другий.. плакав.. голосливо, без упину...
***
Сірий ранок відступав,
Пробивалось ясне сонце,
Добрий люд ся прокидав,
Відчиняв свої віконця
Всі побачили ЇЇ,
Покидали нудні справи,
Позбігались, мов дурні,
Вмить заповнили ту залу...
***
І танець був у Неї - мов та казка,
Бо рухалась так м'яко і зненацька...
Падала.
І знову прокидалась..
Худенькими руками все хапалась..
За струни,
...що в повітрі коливались..
Душа її все билась, мов у клітці
..та пташка
І наповнені по вінці
...ті очі
Все сльозами, все вмивались
І зранку Вóна знову прокидалась..
А люди все плeскáли,
..і троянди
Кидали, прям на сцену!
.. і кричали
Те "Браво", ту хвалу, і все стояли
Дивилися в ті очі, що згасали..
Бо доля є така в Маріонетки,
Не скинеш після виступу "балетки"...́́́