Ви коли-небудь ставили собі таке питання: "як писати вірш чи може як треба це робити?". Якщо - ні, тоді ви, безумовно, - щасливчик, бо вже знаєте відповідь та не переймаєтеся цим, або що набагато гірше байдужі до поезії. З іншого боку, все дуже просто... Рифма, ритм, розмір і тому подібне, це все, звісно, що правильно, проте є ще одна важлива деталька...
На мій погляд, ця часточка - найважливіша з усіх, адже і розмір, і та ж сама рима просто надають певну форму тому, що ви бажаєте висловити. Невеличка деталька, про яку я веду мову, надає ж змісту й своєрідного наповнення кожному слову, кожному рядку, що постають на папері чи пак на моніторі... Я хочу сказати, додатковим елементом є не що інше як частинка вашої душі чи можливо ваші почуття, котрі бажаєте передати читачу. Доповнюючи таким чином вірш, ви відкриваєте, хоч і частково, а все ж таки, серце для інших, щоб вони зрозуміли, всю красу та неповторність емоцій, якими керуєтеся під час написання віршованих рядків.
Примітити різницю між творами, де вкладені думки та почуття автора і пустими, не так то й тяжко. Можна й помилитися, дехто так приховує за грою слів справжню реальність, що поки не перечитаєш декількадесят раз, нічого не зрозумієш. Проте це тільки підтвержує, що людина боїться неправильного сприйняття його твору або ж почуттів, що не знайде гідної підтримки в очах читача... Тоді кожне слово й дію необхідно зважувати...
Які б ви не втілили емоції в словах, але завжди здаватиметься, що тісна оболонка цих букв та рядків стримують політ фантазії, не дають повною мірою показати той неокраїй обсяг почуттів, які так і рвуться назовні.
Написання вірша чимось схоже на приготування страви. Працюючи над кулінарним шедевром, ви теж додаєте такий компонент як любов. Так і тут писати варто тільки з любов'ю... у всіх її проявах...
Тож насолоджуйтеся створюючи шедеври, приправлені вашою любов'ю, почуттями та думками!́́
я от частіше задумуюся над питанням, а чи варто взагалі писати ті злегка римовані рядки, бо ж усе разів зі сто сказано до нас... Та відповідь приходить сама з болем у серці, з радістю в думках і рядки самі лягають на незаймано чистий папір, чи то паплюжачи, чи то прикрашаючи, а, втім, даруючи душевний спокій...
Повністю погоджуюсь,якщо вірш йде не від душі, то вже не вірш, а набір слів.Коли людина пише про свої переживання та емоції, то не надто замислюється над віршованою формою. Це моя думка. Можливо, я помиляюся. А, Ви, молодець!
Eladar відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую
Ви не помиляєтеся. Н-д, білий вірш дає більше свободи, хоч і повинен бути ритм, проте...
Неперевершено, цілком з Вами погоджуюся. Правила не мають жодного сенсу, гловне - душа. І в кожного вона говорить різними мовами. Механічно написані вірші - не цікаві!
А Ви, молодець!
