Вишивала стежками я долю:
Стежка зустрічі, стежка розлуки,
Стежка радості, стежечка болю
І кохання стежина, і муки,
Стежка щастя, стежина чекання
І довіри стежина, і зради,
Стежка ніжності, стежка мовчання
І здобутків стежина, і втрати,
І стежина дитячого сміху,
Перших слів, перших кроків дитини
І стежина розради і втіхи,
Стежка помилок, стежка провини...
Вишивала проміннями сонця,
Вишивала туманом, росою
І зірками, і стиглим колоссям,
Снігом білим, дощем і грозою.
Вишивала стежину ранкову,
Вишивала над річкою кладку...
І я вишивку цю кольорову
Подарую онукам на згадку.
Яка чудова вийшла вишиванка! Що ж ми за створіння такі - жінки? Кожна вишиває долю: неначе по-іншому, а зміст її один: дітям, внучатам - та не нитками, а любов"ю...
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарний вірш і тема, дуже сподобалось,
Приходять на думку слова:А на тім рушнику я побачу твої руки старенька, твою доллю тяжку моя ненько,твою ласку я бачу рідненька...
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00