Зливалося сонце із небом,
Зливався мій відчай із тим,
Що було для мене так треба,
Що було для мене святим.
Та святість для мене вже зникла,
Тепер це для мене - ніщо,
Як вітер весняний принишкла,
Як дощ ти для мене ройшов.
Проміння спліталося в коси,
Роса поливала траву,
Ходила колись я тут боса,
Та зараз безжально топчу,
Як ти потоптав всі надії -
Згорнув, розірвав і спалив!
Були це кохання наївні лиш мрії...
А ти їх, як монстр звалив.
А думала я і чекала,
Що час ще прийде. Але ти...
Як маля нерозумне не знала,
Що так несумісні світи...
