Він біг,не розбираючи шляху перед собою... В голові одна думка
"Чому?"... Перший весняний дощ нагадував про неї,її зраду...Вона плакала
майже так само,як сьогодні плаче небо...
Пригадувались нечасті побачення,перевані телефонні дзвінки,уривки
розмов... А далі куди??? Як жити? І чи потрібно... Починати з нуля нема
сенсу... Здавалося,серце ось-ось розірветься на кілька шматків. Але ні.
Не розірвалось...Хотілось сміятись...
Гроза розігралась не на жарт. Верхівки дерев моторошно згинались
до землі... За хмарами грізно туркотіло небо,посилаючи на землю вогняні
стріли... Він відкрив телефон,почав щось писати...
Вона самотньо сиділа край вікна і згадувала його очі,які завжди
любила...-і буде любити... Чекала,що пройде мить-й він подзвонить,вона
вибачиться і все буде як раніше... Десь вдалині вдарила блискавка,щось
всередині здригнулося в поганому передчутті... Минуло кілька секунд.
Телефон заграв сумну мелодію.
Вона відкрила повідомлення:"Там,куди я йду,зараз весна... Не залишайся
сама.... Я тебе люблю..."
