І холодно, і якось дивно так,
Коли навколо тишина і спокій.
Напевно, нехороший це все знак,
Коли повз тебе пробігають роки.
Коли самотність – то єдиний друг,
Коли сум’яття – подруга єдина,
Коли лиш тиша потривожить слух,
І коли ціле розлетілось на частини.
Так дивно й боляче подумати „Якби...”,
Коли дороги вже назад немає,
Коли здаєшся сам, без боротьби,
А чаша суму сповнена до краю.
Так дивно слухати чужий веселий сміх,
Коли про тебе вже усі забули.
Напевно, то великий дуже гріх
Молитись так, щоби святі не чули.
Смішні слова, і мрії теж смішні
У дівчинки, що виросла раптово,
А почуття, як скелі кам’яні,
Стискають серце в кам’яних оковах.
Мовчати тихо й голосно піти,
Всміхатися, як привиди-фантоми.
Так дивно й холодно в душі від самоти,
Так дивно й холодно душі самій удома...
