Ще трохи і настане світанок...Сонце обійме своїми променями теплоти все навколо...А вона...А вона сидить на качелі і роздумовує...Як швидко промайнув час...Пройшов рік і п"ять місяців після того як одного зимового дня він прошептав їй: "Давай зустрічатись"...Ці слова ніби нічого не змінили в її житті. Та потім вона зрозуміла,що саме ці два слова стали фатальною причиною для змін.
Було все: і поцілунки, і хвилинні образи, і шалені ночі разом...Та всьому настав кінець. Він поїхав вчитись і залишився тільки холодний осінній вітер,який так і не зміг висушити сльози на її обличчі,коли вона проводжала поїзди... Весь цей біль розлуки міг вилікувати лише суботній ранок, коли вона,рахуючи кроки (а їх було 947), йшла на вокзал, щоб зустріти поїзд і знову побачити його, міцно обійняти і почути як б"ється його серце...А він тим часом присвячував їй вірші і боготворив...Хоча вона ніколи не розуміла за що..І коли питала про це він відповідав: "За те,що ти є". ЇЇ ніколи не влаштовувала ця відповідь, та це не важливо.
Згодом почуття починали вщухати. Він далеко і інколи дозволяв собі випити (чого вона страшенно ненавиділа). Бувало,що приходилось засинати без його "Надобраніч" і це робило смертельно болячі шрами на її серці. В нього в навушниках звучить "Наодинці", а вона тим часом засинає в його футболці в обнімку з пухнастим подарунком від нього. І цей жах розлук та зустрічей тривав 4 місяці. Обставини склались так, що він взяв академ-відпустку..."Нарешті весь цей цирк закінчився" - думали вони. Та насправді все тільки починалось. Найгірше було ще попереду.
Сварки повторювались одна за одною. Причини були настільки примітивними, що всі, хто чули за що вони сваряться казали, що вони не сповна розуму. Винною була завжди вона. Чи не вміла чи просто не хотіла скрити свою агресію вона сама до кінця не знала. Та всеодно завжди у всьому звинувачувала його. І тут під час наступної суперечки чи під впливом алкоголю чи від надмірної злості він її вдарив. По щокам текли сльози, поруч іде він, впевняючи її втому,що це випадково сталося.А їй було настільки боляче (та не від удару, а від того,що він зміг підняти на неї руку),що вона не хотіла йому пробачати. Та все ж згодом пробачила...Можливо й зробила помилку, а можливо й ні.. Від тоді все змінилося...
Все ніби стало на свої місця. Вони разом. Але ненадовго. Йому набридли її прихильники. Вони перестали поступатись один одному і всьому настав кінець. Тепер вони друг і подруга. Інколи спілкуються, але впевнені,що краще цього не робити...Він змінив думку про неї. Для нього вона тепер не "киця", "сонечко", "рідна" а просто бл**ь і тв*рь, яку колись кохав. А може й кохає зараз...та це вже не має ніякого значення..
Вона ще все сидить на качелі і, витерши впадкову сльозу, вирішила написати йому смс з текстом: "Дякую за все хороше,що було між нами",та сміливості відправити повідомлення так і не знайшла...
