Розділ 3
Я зайшла в дивний коридор,в якому було дуже багато дверей. Стіни були яскраво-фіолетового кольору,а на підлозі лежав красивий червоний килим. Я собі подумала:"Ого,та тут євроремонт і доріжка як в Голівуді",і усміхнулась сама собі. На кожних дверях були таблички такого змісту:"Зрадники","Вбивці","Брехуни", "Грабіжники" та багато інших. Збоку на стіні висіла дошечка,до якої було прикріплено "Книгу скарг та пропозицій",а також "Книгу запитань та відповідей". Я взяла другу з них,відкрила,і побачила,що там відразу з"явився напис:"Починай з першого кабінету,а там тобі скажуть куди йти далі". Перший кабінет був з написом "Вбивці",мабуть,мене скерували туди,бо це був мій найважчий гріх. Я зайшла туди,а там приймальня. За столом сидить симпатична темноволоса дівчина...
-Світлана?
-Так,це я.Куди мені йти?
-В кабунет 1.28. Там будете відбувати покарання.
-Дякую...
Я перелякалась.Як мене будуть карати?Катування?Голод?Холод?Ще якась біда??? Не знаю... Заледве знайшла там такий кабінет і увішла. Я опинилась посередині широкої дороги,і побачила якусь дівчину.Вона переходила дорогу, водій чи не помітив її,чи що,і їхав далі.Я швидко побігла до
неї,з всієї сили пхнула її в бік тротуару.Її авто не зачепило,вона впала на асфальт,а я...Я опинилась під колесами... Цікаво,хіба можна помирати двічі??? Я лежала і не рухалась.Враз все змінилось.Я лежала посеред приймальні,в якій мене скерували в кабінет 1,28.
- Ти впоралась із завданням,молодець!Ти не побоялась пожертвувати собою,заради іншої людини...До речі,це була реальність,ти на хвилину повернулась в життя і вберегла життя своїй суперниці,тій самій,яка стала дівчиною Тараса.
Я була в шоці. Це я щойно таке зробила? Ого... Добре,що я не бачила її обличчя,хто зна,чи я б запобігла цьому,якби знала хто це...Хоча...А що мені втрачати? Я і так мертва.Думаю,зробила б так і в реальності при житті.
-Невже це справді була Віка?
-Так,це була саме вона. Вітаю,одни з гріхів ти вже ліквідувала,на черзі інші. Виправиш все і після цього зможеш потрапити в рай.
-Дякую вам.Куди далі?
- В четвертий кабінет.
-До побачення.
-Удачі,-она усміхнулась мені.
В душі було піднесення і тріумф,а ще-полегшення.Слава Богу,мої найбільші страхи не виправдались.
Я була задоволена собою,я зробила добро-зберегла життя.А це не може не тішити.
Розділ 4
Я пройшла по коридору,знайшла четвертий кабінет і приготувалась заходити.Я вже знала,що мене там чекає:приймальня,секретар,вказівки,куди йти,потім ситуація і знову тріумф. Тому я увійшла.
Я опинилась в сумнівному районі якогось міста. Тут було досить темно,хоч і світили ліхтарі. Я здивувалась.Чому все не так,як я собі думала??? Ну гаразд. Ще одне. я чомусь була одягнена в дивний одяг. Чорна шкіряна куртка,такі ж штани,топік з глибоким декольте також чорного кольору і бандана на голові.Хм,щож буде далі. Я стою на одному місці і чекаю. Потім вирішила все-ж пройтись,так би мовити,в розвідку.
На вулиці ні душі.Мабуть,вже дуже пізно.Тут я чую гуркіт,це,мабуть,мотоцикл. Я прозріла.До мене під"їхав Брон на Харлі Девідсоні,одягнений,як і я,в байкерський одяг. Його сиве довге волосся розліталось в різні сторони від вітру, а на обличчі була посмішка. Він був якийсь дивний і незвичний для мене.Але,до речі,виглядав він буде ефектно як на мужчину його віку.Цікаво до речі,скільки йому може бути років? Я якось без поняття.Мабуть,багато.В нього були досить гарні риси обличчя,хоч час його дійсно трохи постукав. Ну що ж,зараз щось скаже.
- О,привіт,Свєтка! Давно вже я тебе не бачив! Добре,що тебе не треба було чекати,а то ви,дівчата,вічно збираєтесь як неврівноважені якісь,годинами!-він був явно в хорошому гуморі.
-Слухай,а куди це ми їдемо?
-Ми їдемо на концерт твоєї улюбленої групи "Good Charlotte"! Що за дивні запитання??Ти ж сама мене
благала,щоб ми на нього потрапили!
-А де ми?
-Слухай,дівчинко,ти не думала якісь таблетки пити,в тебе ж память до лампочки,і це в твої-то роки!
-І все-ж,де ми?-я була розгублена.Що це таке?Зо за ідіотизм?І взагалі! Я згадала фразу своєї сестри:"Де я маю сясти??"Усміхнулась.
-Та в Москві ми,в Москві! Все,досить балачок,а то вже концерт починається!
І я сіла на його стального коня і практично полетіла у далечінь. Мені сподобалось так летіти,я відчула свободу і полюбила швидкість. Так класно,просто їхати на великій швидкості,нічого не бачиш,тільки відчуваєш дикий вітер,який обпікає обличчя,таке дивне відчуття внизу живота,так наче ти можеш щось таке,чого не вміє ніхто-ніхто!Ми зупинились біля якогось клубу. Було чути мою улюблену пісню "Dance Floor Anthem",і я мимовільно почала "Ай донт вонна бі ін лав..."
-Ей,давай злазь,а то все пропустиш!!
Я злізла і пішла в клуб. Там було багато сигаретного диму,п"яних-п"янющих осіб сумнівної репутації.Ятрохи розчарувалась.Я була налаштована на нормальне культурне проведення часу,без алкоголю та сигарет. І тут...Тут я взагалі хотіла провалитись під землю! Я побачила свою компанію. А ще...Ще там був Тарас. Треба втікати,поки не помітили. А то біда буде!..
-Брон!!Де ти,БРОН!!!
Він мов крізь землю провалився...
-Ей,Лакі,які люди!!!
Лакі-це була моя кличка.Удача завжди усміхалась мені,тому і кличка відповідна.Ну все,капець мені.Я нехочу туди йти,там Тарас.Знову біль,страждання.А,з іншого боку,може не все так погано?Може,я матимушанс щось змінити? І я підійшла.
-Золотце моє,ходи сюди!!!Як же я скучив!!-Тарас був мало того,що п"яний,та ще й обкурений.Скільки його знаю,ніколи не бачила його з сигаретою в зубах,НІКОЛИ! А тут...Його поцілунок був на диво не такимприємним,як я очікувала.Все зіпсували сигарети. А потім я почула фразу,яка мене просто вбила:
-Слухай,в нас тут є "колеса",тримай!!-і дав мені щось в газетці.
Я була шокована! Що це він таке витворяє???Де подівся мій Тарас,моє порядне сонечко? І це було,на жаль,риторичне питання,без відповіді. Я думала,що мені робити...Переді мною була спокуса,я ніколи ще такого не пробувала,переді мною лежали сигарети "Парламент" і "Абсент",справжній,а не якась вам підробка. А ще...Ще в мене була совість,яка говорила:"Ідіотка,ти чого вагаєшся??" Я вирішила втекти звідти,але забрати з собою Тараса,він ж тут пропаде! І байдуже,що співає моя улюблена група,байдуже,що все те,чого я так хотіла-здоров"я і життя Тараса-на першому місці. Ми вийшли на вулицю,а там вже мене чекав Брон. Він загадково усміхався:
-Ти молодець.Я думав,що ти не пройдеш це випробування.Надто багато спокус.Надто багато бажань спробувати нове.А ти змогла!Як же я тобою пишаюсь!
-Ей,шановний,а з ним що робити???--схвильовано і розгублено запитала я.
-Він буде в порядку,це ж просто ситуація! А взагалі...Ллойду не вдалось його переконати жити,він десь тут по кабунетах ходить... Гаразд,я тебе відвезу до Пекла,а ти далі виконуй завдання.Тобі в шостий кабінет."Спокусу" ти вже пройшла.
Ще одна перемога.Чомусь,мені було не так вже й радісно. Я переживаю за Тараса.Як він там? Які перешкоди чекають на нього? Чи можемо ми перетнутись в коридорі? Час покаже.
ID:
267350
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.06.2011 22:32:35
© дата внесення змiн: 28.06.2011 10:09:56
автор: Міка Солнцева
Вкажіть причину вашої скарги
|
))) 
