Хочу кохати не за красу та розум,
Хоч як це банально може звучати.
Хочу кохати,як люблю росу та грози,
В яких можна сховатися і просто мовчати.
Хочу любити за щось просте,
За гру на гітарі чи схожість у вподобаннях.
За сухий кактус,що в кімнаті росте.
За не дуже часте, але все ж прибирання.
Бажаю кохати просто за очі,
За задушливі обійми,коли трохи важко.
За повідомлення о третій ночі.
За «пробач» через не подаровані колись ромашки.
Але як завжди кохаю без причини,
Насправді саме так найважче кохати,
Коли ніхто не зачаровує очима,
А дрібниці – це те,що найважче зруйнувати…
Цікавий вірш! Вічна тема... Памятаю у Тютчева є чудовий ірш про "вогонь бажання"... І в "Махабхараті" цілі розділи і концепції присвячені тому ж самому "вогню бажання"...
Небайдужа пофігістка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Але як завжди кохаю без причини,
Насправді саме так найважче кохати,
Коли ніхто не зачаровує очима,
А дрібниці – це те,що найважче зруйнувати… ------------- так, коли нема причини то вже не кохання, то любов... вона з дрібниць, вона просто так... і вона вічна... вона рідкісна... вона лиш раз...
Небайдужа пофігістка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
бажання.. головне що ти віриш в них.. вони обовзяково збудуться.. побільше мрій і хорошого натсрою.. вірш непоганий.. відчувається твої почуття.. в кожному рядочку, в слові.. все чесно і емоційно .. гарно ..
Небайдужа пофігістка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00