Не дрімай, пригноблений народе,
І у відчаї руками не розводь,
Що вождів без племені і роду
Ниспослав тобі Всевишній наш, Господь.
Не клени свою ти неньку-Україну,
Що у вільному суспільстві став рабом.
Вибудували ми всі оцю руїну,
Всі, без винятку, громадою, гуртом.
Адже ми собі сплодили Україну,
Чорновола не пустивши на олтар,
Половинчасті хотіли бачить зміни
Під орудою дворушників, нездар.
Ми обрали, чи дозволили обрати
Й президента, і парламент, й «курс реформ»,
Ми готові навіть голос свій продати
За хвилинний спокій, вдаваний комфорт.
Не мовчи, колего мій і друже,
Не ховайся в панцир свій, немов слимак.
Буде боляче, пектиме сором дуже
Перед дітьми і сусідами всіма.
Розігни поперек свій, коліна!
На свою недолю сміло йди грудьми!
І постане з нами разом Україна.
Підведемось з нею разом горді ми.
Ой, дрімає ще народ, дрімає... 
