Їжак прокинувсь на світанку,
Побіг на промисел у сад,
Зібрати яблук до сніданку,
Поласувати ними в смак.
Біжить собі тихенько брат,
В траві густій сопе в росі,
Й втомившись наший неборак,
Присів спочить собі на пні.
І сталось так, що ненароком,
Побачив Зірку Світанкову,
Він ліг на пні, дивився вгору,
Боявсь моргнути навіть оком.
У небі ранок загорався,
Що хвилі Зіронька зникала,
Поволі мило в небі тускла,
І згодом в синеві пропала.
Ще довго так лежав Їжак,
Задумавшись, між хмар літав,
Забув чого прийшов у сад,
Й назад собі помандрував.
Весь час він мучився, не спав,
Так довго день його минав.
Він дочекався-ніч прийшла,
Зірки горіли вже чиїсь,
Вогнем палала й Їжака.
Лежав колючий на спині,
За голову заклав був лапи,
Не звично так для їжаків,
Напевно це кохання чари,
А може сни старих садів.
"Яка краса...чарівно...дивно,
.....й такі приємні почуття,
Щось сталося зі мной напевно,
Прекрасно так...до забуття.
...і серце швидко стало биться,
Що трапилося?Так не звично!
...чого б це раптом на спині,
Голки почали ворушиться?
...вона така...така красива,
нікому не віддам...моя,
...вона так сяє...справжнє диво"
Отак лежав Їжак і мріяв.
Щоночі так дивився літом,
І осінь всю прожив в надіях,
А час прийшов лягати спать,
Вже випав сніг...мороз...зима!
Він зачинив у хатці двері,
І ліг у ліжко спочивать.
Не довго він усе ж проспав,
Проснувся посеред зими,
Полежав трішечки і встав,
Ходив туди, ходив сюди,
А в голові лише вона,
"Якби іще хоч раз побачить,
Яка ж тепер моя Зоря?
На хвильку вийду я на двір,
Вночі, коли вона так сяє,
Погляну ввись, і легше стане,
Вона ж на мене там чекає".
Відкрив поволі в сінях двері,
І лапку простягнув одну,
Піймав біленьку він сніжинку,
І пісню затягнув сумну.
Незвичною, тремтячою ходою,
Піднявся він на сніжну гору,
Востаннє він дихнув поволі,
Й побачив Зіроньку свою,
Сказав тихенько: "я з тобою".
Враз оченята стали льодом,
Сердечко вдарилось ще раз,
Не бачив більше він нічого,
Й замерз замріяний ураз.
Зима той рік була сувора,
Морозом дихала завжди,
Й на полотні своїм узором,
Кохання вишила сліди.
І Їжачка прозорим льодом,
Ще зберігала до весни.
А він був зовсім як живий,
Дивився високо у небо,
Із Зіркой жив в країні мрій.
ID:
283411
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 29.09.2011 17:32:30
© дата внесення змiн: 29.09.2011 17:32:30
автор: Platon
Вкажіть причину вашої скарги
|
дякую
