Проріс підсніжник на дорозі,
у темноті його лиш промінь зігрівав,
там люди йшли багаті і убогі,
і хтось минав а хтось топтав,
а хтось годинами дививсь на нього,
та може й той когось чекав,
ніхто не знає цього.
Одного разу там красуня йшла,
яка ж у неї врода!
Вона зірвала й понесла,
в руках гарячих ту небогу,
йому хотілося тепла,
та він любив свободу,
вона ж недовго пронесла,
поніжилась недовго,
і кинула його з моста,
в холодну чисту воду,
свободу мав,
уже не мав тепла,
колись він буде бачити у снах,
оту красу і ту дорогу…
