Русява Річка з синіми очима,
Яку кохаю щиро до сих пір,
Сьогодні вийшла, грюкнула дверима,
Бо бачте, не сподобався мій «зір».
Ну от не зміг належно оцінити
Нові парфуми, одяг та взуття.
На серці млосно – що тепер робити?
Вона ж таке безпомічне дитя.
Бо хто тепер їй буде готувати
Турецьку каву й сонце по ранках?
Хто буде Річку сонну цілувати
І танути у неї на очах?
Хіба ж вона дістанеться без мене
До всіх глибин смугастого метро,
Я ж у припадку вріжу собі вени,
Якщо без мене піде у кіно.
Вона ж не зможе легко та проворно
Обрати фільм під стан її душі,
Купити сік та порцію попкорну,
Прокрастись до екранної межі.
Вона ж не купить квіти в спекулянтів,
Дитя гадає, що то я створив
Оті жоржини, айстри та троянди
Із вороху незайманих вітрів.
А врешті-решт, хай думає що хоче,
Нехай блукає, біситься, реве.
Колись прийде і скаже серед ночі:
«Ти знаєш, я шукала лиш тебе!»
