Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Alessandro Lion: Головне - вірити в диво - ВІРШ

logo
Alessandro Lion: Головне - вірити в диво - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Головне - вірити в диво

Головне – вірити в диво
Був теплий літній ранок. На чистому безхмарному небі яскраво світило сонце, пестячи лагідним промінням усе навкруги. Між густим листям каштанів у міському парку грайливі промінчики знаходили невидимі людському оку шляхи, аби зігріти чарівне розмаїття загадкових, надзвичайно привабливих квітів. Словом - абсолютна гармонія природи, яку, щоправда, доповнювала певна загадковість. Повітря так і пронизувала самотність незворушних дерев, байдужих до усього, що відбувалося.
У цьому куточку затишку знайшла своє натхнення одинока дівчина, занурена в інший світ, відмінний від навколишнього. Вона перебувала в стані абсолютного спокою, усамітнившись від міської метушні, яка обмежувала її емоційну свободу. Їй зовсім не хотілося нікуди йти звідси, тому вона сиділа на лавці й малювала, відображаючи стан своєї душі на аркуші паперу. Тендітні рученята дівчини вимальовували різнокольоровими олівцями щось незвичайне, невимовно красиве.
Таку картину я спостерігав з вікна свого будинку, що знаходився неподалік від парку. Не міг зазирнути в душу цієї дівчини, але нібито відчував усе, що відбувається з нею. Мене настільки вразило повне захоплення дівчини своєю роботою, що я, мов прикутий до вікна, не міг відірватися від спостереження за нею. Дуже кортіло поглянути, як з-під її рук на аркуші паперу постає дивовижний світ, сповнений усією палітрою почуттів.
Здавалося б, дівчина могла сидіти й малювати цілу вічність, але… Невеличкий вітерець порушив тишу в парку, вихопив листочок з рук дівчини і поніс його додолу. Вона ж не поспішала схопити його, проводжаючи аркушик паперу своїм проникливим поглядом. Дуже гарно й легко покружляв листочок у різні боки перед тим, як остаточно впасти на землю. «Чому ж ти не реагуєш?, - подумав я, - підніми листочок, перш ніж вітер присипле його пилюкою». На обличчі дівчини не можна було прочитати жодних емоцій, вона схилила голову вниз, мабуть, замислившись про щось. На мить мені здалося, що вона заплакала, і я захотів вийти до парку, заспокоїти її, але ж ні, це лише здалося.
Так тривало декілька хвилин. Дівчина дивилася на листочок, що його потроху вітер обсипав пилюкою, а я дивився на неї. Аж раптом мою увагу привернув хлопець, який прогулювався парком. Усім своїм виглядом він демонстрував глибоку неприязнь до навколишнього світу. Склалося таке враження, ніби хтось заподіяв йому велике зло, і тепер він ненавидить усіх і кожного. Байдужість. Ворожість. Жорстокість. Навіть не знаю, як точніше передати той стан, в якому перебував той хлопець. Він стрімко наближався до того місця, де самотньо сиділа дівчина, яка й досі не продовжувала малювати. Підійшовши ближче, хлопець зневажливо кинув оком на неї згори вниз. Дівчина не підводила погляд. Тоді побачив аркуш паперу, що лежав долі, але мені було зрозуміло, що піднімати його він не збирається. Так і вийшло. Хлопець навмисно наступив на листок і почимчикував далі, наче нічого й не сталося. Тепер мені вже не здалося – дівчина справді заплакала. Проте одразу ж витерла сльози, підняла листочок і почала намагатися очистити його від бруду.
Я вже не міг цього стерпіти. «От поганий хлопчисько, - пронеслось у мене в голові, - як ти посмів скривдити бідолашну дівчину?!» Мені стало дуже шкода її, я вибіг із дому й стрімголов помчався до парку. Прибігши, захеканий, я промовив до неї:
- Привіт! Я побачив зі свого вікна, як той негідник наступив на твій малюнок. Чому ж ти промовчала? Чому не змусила його принаймні попросити вибачення?
Дівчина підвела очі, поглянула на мене поглядом, сповненим журби. На мить наші очі зустрілися, однак вона знову схилила голову. Я ніяк не міг второпати, що ж відбувається, вона все мовчить і мовчить. Я ж начебто її нічим не образив. Навколо й без цієї ситуації віяло сумом, а тепер так і взагалі. Раптом дівчина схопилася й попрямувала стежкою куди очі бачать. Я був настільки здивований, що навіть не намагався її зупинити, але потім все ж вигукнув:
- Зажди! Ти куди?
Відповіді не пролунало, дівчина навіть не повернулася. Така реакція (точніше – її відсутність) змусила мене дивуватися ще більше. «Нічого не розумію», - пронеслося в моїй голові.
- Мабуть, вона надто засмучена, - вимовив я майже пошепки сам до себе, залишаючись стояти на одному місці. 
Нічого не залишалося робити, окрім як вирушити додому. Саме це я вже й збирався зробити, аж тут над парком пролунав крик жінки:
- Христино! Донечко! Де ти?
До мене наближалася жінка років п’ятдесяти, зблідла й посивіла. Вигляд у неї був такий, що я подумав: «Напевно, в цієї жінки склалося тяжке життя».
- Юначе, ти не бачив мою доньку? – запитала вона мене.
- Як вона виглядає? – перепитав я, вже здогадуючись, про кого йде мова, але не будучу впевненим.
Стривожена жінка почала описувати зовнішність своєї дочки, і з кожним її словом я розумів, що вона має на увазі саме ту загадкову дівчину.
- Так, бачив, - відповів я.
На обличчі змученої матері виникло певне полегшення, вона продовжила розпитувати:
- Де вона, де моя доня? Коли ти її бачив?
- Я спостерігав за нею з вікна свого будинку. Вона сиділа на лавці та малювала. А потім подув вітер, аркуш паперу впав, і хлопець, який проходив стежкою, наступив на нього й пішов далі. Тоді ваша донька засмутилася й попростувала он у той бік, - переповів я побачене і показав рукою, де востаннє бачив дівчину.
Мені було шкода стареньку матір. Вона вже сподівалася ось-ось побачити свою дитину, але…
- Господи, як я хвилююся за неї, - сказала мати те, що з її вигляду і так було зрозуміло, - вона вранці пішла з дому рано-вранці й досі не поверталася. От я й не витримала, пішла шукати її. Ти допоможеш мені, хлопче? Бо одна я вже не маю стільки сил, аби знайти свою Христинку.
- Так, звісно. Я обов’язково допоможу вам її відшукати. А взагалі, - додав я, - Христина здалася мені дещо дивною. Вона чомусь постійно мовчала. Після того, як той хлопець наступив на її малюнок, я підійшов до неї і запитав, чому вона не відповіла, але я також не отримав відповіді. Вона знову змовчала й пішла куди очі бачать.
Мати збиралася з силами, щоб відповісти. Мене трохи злякав її погляд. Злякав тим, що я не міг там знайти ні краплинки радості, задоволення від життя. Там були лише страждання, муки. Цей гнітючий настрій поступово переходив і до мене. Я вже чекав чого завгодно, був готовий до найгіршої відповіді, але те, що сказала мати, мене просто приголомшило:
- Христина не може говорити. Вона німа. Втратила голос ще в ранньому дитинстві. Одного разу (це було взимку) вона йшла до школи, переходила дорогу, аж раптом підсковзнулася і впала. В неї не було сил встати, ще й портфель був заважкий. На неї з величезною швидкістю мчав автомобіль, вона з жахом спостерігала, як він був все ближче й ближче. Нічого не могла зробити. Дякувати Богові, тоді якийсь чоловік побачив це, кинувся до Христини й відтягнув її з дороги. Я могла тоді її втратити. З тих пір моя донька не розмовляє.
Жінка замовкла. Відчувалося, що їй важко було говорити про те, що колись вона ледве не втратила найцінніше, що мала у своєму житті. «Не дай Боже комусь пережити те, що пережила ця жінка», - подумав я. Сльози стояли на очах у старенької матері. А я з болем дивився на неї, відчуваючи, як до горла підступив комок, хотілося розплакатися, але я стримував себе. Треба ж бути мужнім. Отак ми стояли й мовчали, забувши на деякий час, що треба шукати Христину. Зітхнула змучена жінка настільки важко, що навіть не передати словами.
Помітив, що над нами тим часом кружляли голуби. «Наскільки пам’ятаю, побачити, як над тобою літають голуби – це значить, що скоро отримаємо добру звістку», - така думка кроїлася в моїй голові. Ось один голуб підлетів настільки близько, що до нього можна було доторкнутися рукою. А потім він несподівано навіть сів на плече матері. Це виглядало настільки красиво, що неможливо було відірвати погляд. Мати Христини витерла рукою сльози, на її обличчі з’явилася невелика посмішка. Хотіла погладити цього прекрасного голуба, але той зірвався і полетів далеко-далеко. 
Нарешті ми опам’яталися. Неначе знову відчули реальність після занурення в минуле.
- Годі вже згадувати те, що було колись, - промовила жінка.
- Згоден з вами. Треба відшукати Христину якнайшвидше, - відповів я, - ходімо ж.
Ми вирушили стежкою в тому напрямку, в якому зникла дівчина.
- А ви зверталися до лікарів? – запитав я.
- Так, звертались. Але ніякої користі це не принесло, - відповіла мати.
- Невже немає жодних шансів повернути голос Христині? – мені було дуже шкода бідну дівчину.
- Лікарі кажуть, що майже немає. На жаль.
- Майже? Але ж хоч якісь шанси є?
- Звісно є, я кожен день молюся, щоб Господь змилостивився над нами і зробив чудо. Нам нічого не залишається, окрім як вірити в диво, - ці слова літньої жінки мене дуже зворушили, й мені захотілося також молитися за Христину.
- Все буде добре. Я впевнений у цьому, - я завжди був оптимістом.
Ми все йшли і йшли, та поки що не бачили Христину. Але через якусь мить… Все відбулося настільки швидко, що я навіть не встигав реагувати. Ми пройшли ще трохи, і я побачив вдалині її силует. Христина стояла на узбіччі дороги, якою туди-сюди шугали машини. Я наближався до неї ближче й ближче, а поки простежив за її поглядом – той самий хлопець, який образив дівчину, якраз переходив дорогу. Аж раптом його ніби переклинило, він схопився за голову і впав знесилений. «Мабуть, відчув головну біль», - тільки й встиг подумати. «Але ж його зараз переїде автомобіль!», - з жахом усвідомлював я. На щастя, деякий час поблизу нього машини не проїжджали, але потім саме на хлопця поїхала одна машина, дуже стрімко наближаючись. «Водій неначе заснув, невже не бачить, що на дорозі лежить людина?!», - я був у розпачі. 
- Біжи з дороги! – крикнув я йому, але він мовби не бачив і не чув мене.
Тим часом у голові Христини поставали картини з раннього дитинства, коли таке трапилося з нею. Несподівано для мене вона вибігла на дорогу перед хлопцем, затуляючи його собою. Машина була вже дуже близько. Христина простягнула руку долонею вперед, показуючи водію, щоб зупинився. І тут… з її уст вирвалося:
- Ні-і-і-і-і!!!
Автомобіль зупинився в міліметрах від них. І без того великі очі дівчини зараз взагалі були широко розплющені від пережитого жаху. Мати, яка довгий час не могла нічого вимовити, кинулася до Христини:
- Донечко! Люба моя! Ти говориш! Невже сталося диво, про яке я постійно благала Бога? Я не можу повірити, скажи мені ще що-небудь!
- Мамо! – Христина кинулася в обійми до матері, на очах обох з’явилися сльози.
Вони стояли, обіймаючись, а я був спочатку шокований тим, що сталося, а потім стало надзвичайно радісно на душі, я підійшов до них. Усмішка осявала моє обличчя. Той хлопець також наблизився і промовив до Христини:
- Пробач мені, будь ласка! Я дуже сильно завинив перед тобою! – він опустив голову. Йому, мабуть, було соромно за те, що зробив тоді.
- Я не тримаю на тебе зла, - відповіла Христина, - головне – що ми всі живі.
Переосмисливши все те, що сталося, наговорившись, уся компанія пішла стежкою, радіючи життю. Мати відчувала себе невимовно щасливою, а я радів за них.
Ось яке воно – життя. Непередбачуване, тяжке і в ту ж мить прекрасне. Потрібно лише вірити, що все буде добре…

ID:  292113
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.11.2011 16:26:21
© дата внесення змiн: 10.11.2011 16:26:21
автор: Alessandro Lion

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (827)
В тому числі авторами сайту (7) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: