Ми повертаємось до того, із чого починали -
тікали від самотності, вона ж нас наздогнала.
Це вже фінал? Кінець? Чи лиш новий початок?
А хай же йому зась, такого щастя мати!
І знов буде робота над вадами, помилками,
а потім ті ж турботи, що заважали жити нам.
І ти ще не байдужий, але вже на межі.
Можливо занедужав? Напевно захворів...
А я шукаю виправдань, тікаю від розмови,
для того, щоб уникнути образливого слова.
Ховаючись в собі, немов в твердій шкаралупі
ми думаєм про те, як щастя повернути.
Неспокій поїдає нас, хоч хочем ми одного.
Заручники обставин. Гравці кіна німого.
Отож мені доводиться робити перший крок
до нового примирення наших вагань, думок.
Кінець нашій самотності, надовго, а чи ні?
Турботи ті ж лишаються... Терпіння вже на дні...
