(Коли інколи життя вибиває з тапок...)
Я заходжу до себе, я вмикаю світло,
Я знаю так треба, я знаю все в риму,
Але ні в ніч, але ні в день
Я більш не знаходжу своїх пісень…
Я майже втратив себе…
Я шукав ті хвилини, я шукав ті часи,
Але спробуй врятуйся від внутрішньої грози.
І більш ні наяву, тим паче в снах –
Не має щастя в моїх віршах…
Я майже втратив себе…
Я пірнав у минуле, зазирав у майбутнє,
Відчував, що у грудях моїх воля присутня.
Скільки б не бажав, не позбавитись провини –
Я втратив всі фарби власної картини…
Я майже втратив себе…
Гірко не тому, які в нас бажання,
Нудотно солодко, яке в нас кохання.
Скільки б не казали, щоб не робили,
Але влада і гроші нас погубили…
Я майже втратив себе…