Притишую… і намагаюся тримати рівновагу…трохи слизько, але байдуже я ж так довго чекав на цю зиму, і на цей сніг…
Вечоріє… небо темно-синім покривалом, падає на дахи сірих будинків, які жовтими плямами роздирають тишу змерзлих вулиць…
Пусті дороги… нікого немає, лише асфальт захований під кригу, і під сліди байдужих людей, котрі поспішали весь день, ніби намагалися зупинити час, або хоча би його наздогнати…
А…я нарешті змерз не сам… не сам, ковтав холодне повітря, не сам, дивився в перед і в небо…не сам…
Притишую свої кроки, щоб почути як б’ється твоє серце… сповільнюю свій погляд, щоб подивитися в твої очі і залишитися в них… зупиняю дотик, щоб згубитися в ніжності твоїх рук…
Нас двоє…нехай зараз нам холодно, але….я знаю, що холод – це лише привід, щоб зігрітися…
Ми попрощалися, щоб завтра знов зустрітися…
І мені ніколи не було ще так тепло, коли насправді холодне…