Маленька прикрість – знову сльози.
Ні жаль й вмовляння, ні погрози
Не спинять цей гіркий потік.
Здається, плачеш цілий вік!
Усім обридло скиглення щоденне.
Терпіння – скарб неоціненний.
Ти не змогла цього збагнути,
Плаксійкою зручніше бути.
Ти зрозумій – буває гірше набагато:
В багатодітної сім'ї вмирає тато,
У мозку розростається пухлина,
Старенька мати утрачає сина…
А є сирітки, що позбавлені любові.
Війна втопила світ у морі крові,
Вночі будівлю повінь накриває.
Дитина, що наркотики вживає.
На чиюсь спину опускається батіг,
Десь вибух шахтаря позбавив ніг,
У наслідок теракту впала вежа,
Гектари лісу знищила пожежа.
А хтось від спраги й голоду вмирає,
Та це ще не найгірше, що буває…
Життя – узагалі важка пригода,
Тому тримайся, поки є нагода.
Заслужена пятірка! Перш за все хочеться відзначити простоту мови, якої так бракує твоїм віршам. Ну а тема... Чому люди знизу ставлять палець вниз? Хіба їм не набридло скигління підсранців, яким купили телефон червоного а не чорного кольору?
Ilsa відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую)
випалила на одному подиху, бо справді дістало... та і власне скиглення також деколи дістає.
а палець в низ, то не через тему. мені так здається. просто у цьому вірші справді забагато негативу
Ilsa відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вже можна подолати. Абсолютно все: і біль, і страх, і гнів, і розруху... Варто лише по-справжньому захотіти.
А ще забути, що є тільки "я". Ми не самотні тут.