Нарешті зима, дочекалися.
Білолиця, снігова, холодна прийшла і у наш край. Посиділи отак усі по хатах дня зо два, дивилися на градусник, дивилися, і почали як мурашки виходити на світ білий. Ось тут і починається найцікавіше. Гуляю я значить по берегу нашого Дніпра і душа радіє! Зробили значить юнаки наші поле хокейне і грають собі, весело, радіють, а хто ковзанів не має, то той стоїть і спостерігає, вболіває за своїх товаришів. Грають, я вам скажу, як на любителів не погано, за кожну шайбу воюють. А закінчується гра дружнім перемир'ям, бо ж грали, мабуть, на ящик пива, що разом вип'ють.
Що ж пройшла я по берегу і звернула за пагорб дивлюся, а там діти, юнаки й дівчата, навіть чоловіки років за сорок із жінками на санчатах катаються. Їздять і по двоє, і по троє, а інколи і в п'ятьох на одні сани залазили, а щастя скільки в їх очах було, ви б тільки бачили. Питаю я у дітей:- Ваші батьки ото кермують?- Ні, - кажуть- вперше бачимо, прийшли привіталися попрохали сани покататись. Ось уже з годину їздять!
А скільки жартів довколо лунало, скільки сміху ви б чули. Та ви,мабуть чули, бо більш за все ви були там, а як не були, то варто побувати, бо такі прогулянки і для душі і для тіла корисні, особисто переконалася:)
ID:
310274
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.01.2012 22:02:17
© дата внесення змiн: 30.01.2012 22:04:02
автор: Катерина Сергіївна
Вкажіть причину вашої скарги
|
