Мить під назвою вічність
Вічність під назвою мить
Так неуспішно крокує
До того що в серці болить
Знайшовши свій прихисток віри
Так легко придумав розраду
Ніхто уже й не повірить
У те що було позаду
Крутиться світло десь близько
Вмирає надія твоя
Котра тобі непотрібна
Бо мертва кричить вся земля
Злапаєш ти істину міцно
Тримаєш щосили а марно
Уся твоя правда брехня
А все що ти бачиш несправжнє
Залиш ті образи що в серці
Там де холодно темно і сухо
А мертві не зможуть заснути
Говорячи німо на вухо
Усе забирає у мене життя
Усе помирає не бувши ні дня
У гавані поруч з собою
Де світ -- його маячня
В момент невідчутного болю
Міняєшся на сум
Нехай мало сміху
Та вже спиш своїм сном
Ти падаєш, в гору тримаючи руки
Легко граєшся в бога
Просиш так щиро
Що знайдеш у себе самого
Однаково, зробиш чи ні
Зникнеш чи будеш
Ненавидиш любиш
Чого не було не забудеш
І як це можна ж було не побачити
Краси темної ночі сяючого дня
Мабуть так все й придумано
Щоб не побачив себе я
А ти, це точно, інший
І можливо назавжди
Бо небо залишиться небом
Щоби хто не говорив
Жага до життя --
Відчинені вікна
Відкриті обличчя
Що зникнуть безслідно
Наче книжка з табу
Жорстокість в очах
Прочитавши її
Забувається в снах
Й зникає з приходом світанку
Як любов -- лиш слова
Без достатку