А в Карми така ламана-переламана старезна карма. То Київ її весь так переламав (і правий, і лівий -так само, однаково ). Карма тікає до вокзалу, Карма купує квиток, Карма купує лайт-колу і нову книгу Карпи ( Карма купує Карпу -люблю каламбур ), аби було що читати в дорозі ;багато-багато барбарисок (то все винен дідусь, усеньке дитинство барбарисками її підгодовував ), трохи журналів із кольоровими картинками -бо Карма досі вирізає фрагменти різних облич, складаючи своє, ідеальне, кохане лице. Яке давно-давно втратила. Купує зазвичай журнали для тих, кому за..., бо тільки там можна знайти ті, хоч трішки схожі риси. Однолітки її не приваблюють. Прищі та мінімум інтелекту. А ті, інші - із розумними, теплими очима та обличчями із ледь помітними зморшками прикрашали майже всі сторінки її старого щоденника. Малолітня фетишистка, чи що? Ніііііі. Просто дівчинка із іншої епохи.
Потяг до Львова, протяг гуляє вокзалом. Кармі трохи холодно -так, як буває холодно ранньою ще весною (тою, оспіваною Фльор ), коли на ногах старенькі кеди, а мають бути принаймні теплі цегейкові черевики. Бажано, коричневі. Чи це вже мейнстрім?
Та все тепер мейнстрім. Навіть називати щось мейнстрімом стало вже таким мейнстрімом.
Та геть женемо ліричні відступи, доки вони не з'їли мене та бідолашну змучену Карму. Та стоїть на пероні , кутаючись бузковим шарфом, притискаючи до грудей Карпину книгу. Хоча тобі, Кармо, тільки сестер Бронте і читати. Які Карпи, яка до біса брутальність! Хіба воно хоч якось в'яжеться -переплітається із твоїми блакитно -фіолетовими очима? Із твоїми маленькими руками і просто непропорційно великим серцем? Тобі тільки і мріяти про підстаркуватих Дарсі-Рочестерів, котрі і в коханні зізнаються якщо не гекзаметром, то точно у письмовій формі.
Київ тебе не любить, Киїів у тобі розчинається, мов дешева кава. А він не звик втрачати концентрацію, він сам топить. Ти не любиш Киїів, ти не звикла до боротьби. Не звикла боротись за виживання, не звикла борсатись у зачиненій клітці.
Тому ти стоїш тут, на порожньому майже пероні, і чекаєш потягу до Львова. Львів тобі, Кармо, нагадує сон : ліхтарі у парку, холодні лавки, поцілунки, шоколад, порожні вагони порожнього відповідно малого дитячого потягу. Як у казочці -" Жив-був собі маленький потяг.." Не знаєте такої? Я теж не знаю, здається. Карма часто вигадує казки.
Львів теплий і бажаний - пахне снами. І чаєм. Від.чаєм, як каже мій маленький друг.
От, Карма у своєму купе. Швидко, ніби кадри мультфільму, миготять за бруднуватим вікном із квітчастою коротенькою фіранкою краєвиди центральної України. Пішов дощ, ще не теплий, похмурий, зате такий затишний. Стукіт коліс і Дощ, що тарабанить у бруднувату шибку, трясеться трохи фіранка -Карму хилить до сну.
Вона засинає, накрившись своїм бузковим шарфом.
Чого бажає вимоглива душа читача? Чудового, ідеального Дарсі- Рочестера, що прийде та розбудить солодким поцілунком сонну принцесу? Мейнстрім, такий мейнстрім ( саме тут, вимогливий читачу, можеш вже мене послати. Якщо цього іще раніше не зробив, що вже досить дивно ).
Вона сама в купе, мала дівчинка, маленька Карма, бо герої Бронте-Остін, як і динозаври, давно повимирали. Якщо існували взагалі.
Львів зустрічає грозою. Гроза -дивно для березня. Чому рідне місто так плаче -від радості, від розпачу? Невже і тут тобі не раді... Карма у це не вірить і біжить, біжить, розбризкуючи холодну каламутну воду, від вокзалу -аж до свого парку. Знесилена, падає. Лавка холодна і непривітна. Кеди промокли наскрізь, важкі краплі боляче б'ють просто в потилицю. Карма не відчуває НІЧОГО, і це її лякає. Нарешті вона вдома, вона там, де завжди їй було добре, там, де вперше побачила і навіки захворіла бузковим небом. І зараз це не зачепило жодного м'язу непропорційно великого серця. Їй СТРАШНО. Вона заблукала і не знає, де буде щасливою. Вона втекла у минуле, злякавшись сухого теперішнього, але минуле зустріло грозою і каламутними слізьми.
Карма плаче, і я плачу із нею, бо мені жахливо гірко. І я ненавиджу цю зламану Кармину карму, котра навідріз відмовляється подарувати власниці хоч краплину щастя.
Дощ все ллє та ллє, сторінки жовтої книги мокнуть і перетворюються на незрозумілу кашу. Що було всередині, те і назовні стало.
Вокзальна тітонька сповіщає про прибуття іще одного потягу Київ-Львів, де, можливо, сидить іще одна маленька зламана Карма, котра шукає зцілення. Скільки вас, заблукалих, тиняється холодними весняними вокзалами?
Мені жахливо гірко, я більше не можу.
Вибачте.
ID:
323052
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.03.2012 19:00:16
© дата внесення змiн: 18.03.2012 19:01:45
автор: філі-Жанка
Вкажіть причину вашої скарги
|
