|
Коли втрачаєш дорогу людину , життя стає пустим і сірим..Можливо це Вам знайоме...Я хотіла б написати саме про це,адже втрата дорогої для мене особи кардинально змінила моє життя.
Отож,усе розпочалося дуже давно,ще за тих часів ,коли я із задоволенням слухала цокіт мого старого годиника,коли перехожі на вулиці здавалися такими знайомими і водночас такими чужими,коли ,дивлячись на похмуре небо,я бачила лише маленькі промінці сонця ,які так радували мою душу)))
Тоді я була непосидючим дівчиськом,яке так любило ромашки і запах ранішньої кави.Знайомства в нас як такого не було,тому що чесно зізнаюся я й не памятаю коли вперше побачила його.Жила я тоді у невеличкому містечку Острог,воно було настільки маленьким,що кожна людина,яка тут проживала,була знайома із усіма мешканцями цього чарівного містечка.Одного разу,коли на дворі світило яскраве сонечко я вирішила прогулятися.Йдучи парковою алеєю я побачила як осторонь дороги зацвіли ромашки,от тут я стриматися не могла,щоб не зірвати хоча б одну...Нахилившись,щоб зірвати ромашку,я почула голос неподалік себе:
-Привіт,дівчино-ромашко! Так мене ще ніхто не називав,тому це було дуже приємно.Я не розгубившись із поспіхом відповіла:
-Привіт,хлопче,який помішав мені насолодитись красою квітів!
Ось так і розпочалася наша історія,історія ромашкового кохання.Час спливав,ми все частіше зустрічалися і через деякий час зрозуміли ,що кохаємо одне одного.В цей день ми вирішили зустрітися біля алеї ромашок,і поговорити про майбутнє.Я ,як завжди запізнювалася,тому вдівалася нашвидкоруч і швиденько бігла на зустріч з ним.Прибігши я помітила,що його ще немає,тому вирішила присісти і насолодитися ароматом квітів.Прочекавши доволі довгий час,я пішла додому,так і не зрозумівши чому він не прийшов.Прийшовши додому,мене чекала неприємна звістка,батьки повідомили мені що хлопець потрапив в автомобільну аварію і помер.....Помер....Помер...це єдині слова які повторювалися у моїй голові ще довгий час.Але,чому він помер,ми ж лише починали жити,та й я ще не розповіла про свої почуття йому...
На наступний день ми усім містечком його хоронили.Коли закінчилася церемонія поховання,до мене підійшла його матір і сказала:
-Це я знайшла на столі,в той день коли він помер,конверт цей був адресований тобі,тому я його віддаю.
Ви не уявляєте,що тоді відбувалося в моїй душі,який невимовний біль пронизував моє серце....В листі я прочитала таке:
Привіт,моя дівчино-ромашко!Я так давно хотів тобі це сказати,проте завжди не вистачало сміливості.Тоді коли ми вперше познайомилися я покохав тебе,покохав на усе життя.Я знаю ,що скоро помру,не знаю звідки ,проте моя душа це підказує мені,тому я вирішив написати тобі цього листа.Я завжди тебе кохатиму,незважаючи ні на що,і ми завжди будемо разом.Я тебе люблю!
В конверті я також знайшла невеличку ромашку,і тоді із очей текли сльози.Чому все так сталося не знав ніхто,але реальність сувора.Проте я завжди памятатиму тебе ,і знай,що завжди кохатиму лише тебе...
Тепер минуло багато часу від тих днів,але я стала зовсім іншою.Тепер я люблю слухати тишу,адже саме в ній я могла душею злитися із тими спогадами,які ти подарував мені.І тепер бачучи ромашки,я згадую тебе,згадую наше нещасливе та вічне кохання.
ID:
324238
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 22.03.2012 21:47:17
© дата внесення змiн: 22.03.2012 21:47:17
автор: Соля)
Вкажіть причину вашої скарги
|
