Коли приходить тепло, ти сидиш у своїй кімнаті і думаєш ,ну навіщо воно прийшло, ти ж не просила. Коли приходить зима, ти розумієш свідомо сама, що все меншають твої сили.коли приходить любов, ти окриляєшся і знов…пригадуєш,як же набридла та любов. А потім повертаєшся в минуле, згадуєш дні, можливо, і не завжди щасливі, але дні,які ти ніколи не забудеш, дні яких ніхто ніколи не буде в змозі викреслити.ти відкриваєш альбом, переглядаєш фотографії, згадуєш усі апатії й симпатії, усміхаєшся кольоровим картинкам й оживляєш в уяві всі спогади-невидимки. Душа наповнюється чарівним відчуттям, і тут ти згадуєш останній день,останнє прощання. Останні обійми, останні слова… час доводить нам цінність багатьох речей, і відстань через,яку ти не можеш бачити коханих очей стає частиною тебе і твоєї безконечної святої віри. І навіть тоді,коли сил встає все менше-менше, ти не маєш казати собі «стоп», бо це лиш крайня точка, частинка випробовування,частинка тебе і твого життя. І не зважай на те,що кажуть люди, шукай в собі ти відповідь завжди, можливо, це не легко але все ж терпи. Заради нового повернення, нових спогадів, нового почуття…
ID:
324244
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 22.03.2012 21:59:32
© дата внесення змiн: 22.03.2012 21:59:32
автор: notka
Вкажіть причину вашої скарги
|
