Чого журитися мені,
що знову плакала я в сні?
То ж був лиш сон, лише омана,
в якій і думка, й воля в"яне!
Було - колись, я пригадала, -
як легко в теплім сні літала,
як ніжила в яснім промінні
бажання юні і нестримні...
В проваллі ж нинішньої ночі,
не встигну я склепити очі,
як знов і знов п"янка отрута
на душу накладає пута!
Шепоче вкрадливо утома:
"Посидь в гнізді... Залишся вдома...
Чого з журбою рвешся в небо?
Хіба тобі багато треба?
Забудь романтику юначу!"
...А я згадаю - та й заплачу...