Не турбуйся, матусю,
Не хвилюйся даремно,
Не кажи, що Тебе я
Вже менше люблю.
Ти би знала, як мило
І на скільки приємно
Бачить ніжну і щиру
Усмішку Твою!
В ній усе збереглося:
І тривоги, й печалі,
І надії на щастя,
І свята доброта…
Сорок років, як вітер,
Непомітно промчали,
А Ти все така ж гарна
І така молода!
Добре слово сказати,
Може, завжди не вмію,
Та тепло свого серця
Без жалю віддаю.
І чим довше живу,
Тим ясніш розумію,
Що Тебе я, матусю,
Дуже сильно люблю!
Кожен день я ціную,
Що з Тобою проводжу,
Кожну посмішку-сонце,
Сльози-перли гіркі;
А слова, в яких мудрість
І науку знаходжу,
Не дають збитись з шляху,
Наче ті маяки.
Не печалься, матусю –
Я назавжди з Тобою,
Бо любов моя вічна
І, як море, без меж.
Тож зовсім не печалься
Вже моєю весною:
Не загубиш Ти дочки,
А ще й сина знайдеш!