Прозорий ранок днів осінніх,
Прийшов неждано десь зі сходу
Приніс на крилах кришталевих
Той біль нестерпний, і самотність.
Пронизується каркання ворони,
Вливається у душу скам’янілу.
Яка ніколи вже любить не буде,
Яка затихла,
разом із життям.
Душа вже відлетіла в вічність.
Усе…
Кінець…
І болю і стражданням.
Це Рай без муки, і без страху.
Це він тебе прийняв у світ казковий,
Там є будинки,
Ні, це вже палаци.
Там є алеї,
Ні, усе це Сад.
Куди нам суджено колись прийти
У край прекрасний, з грішної землі.
Яка вже потопає в бруді гріху
І вже ось-ось утопиться в гріхах.
Та ні, ще порятунок знайдуть люди.
Але не всі,
не всі будуть в краях.
Де так прекрасно ангели співають.
Де звірі, люди і пташки.
Де все живе, де все прекрасне й миле.
Де вже немає болю і біди.
Де вже немає смерті і страждання.
Де все живе,
де радісно співають.
Де вічне щастя,
де життя і сміх.
Це Сад Едемський,
Божий Рай.
Для душ, що потопали в злиднях,
Для душ, які страждали без гріха.
Для душ, які загублені були безслідно,
Своїми матерями …
просто так.
Та не буває злочину без кари,
І не буває щастя без біди.
Усі злочинці приймуть свою кару
У царстві мертвих,
В пеклі будуть вічно.
Убивці, тонути в смолі,
Горіти в вічному вогні,
Лічити гроші…
Так, як зрадник Юда.
При вході в царство вічної пітьми.
Усі будуть покарані за вчинки,
Що скоєні були на цій Землі.
Будуть топитися у морі крові,
Всі вбивці-матері,
чи просто вбивці.
Які вбиваючи були щасливі,
Що душу чисту і безгрішну,
Візьмуть собі
і будуть жити вічно?...
Та ні, всі душі вбитих страшно
Усі до одної летять у Рай,
Там вічний спокій,
Сміх і щастя.
Життя прекрасне.
Так і знай.
4.11.2004р.
Ви дуже глибоко пишете на духовні теми!
Так, жити вічно у Раю треба заслужити в Бога. Нажаль, зараз люди мало над цим задумуються, воліють жити, як їм приємно, а про вічність краще не думати. Тих, хто хоча би покаянням і добрими справами старається заслужити Царство Небесне - мізер.