У думках по лезу бритви бігала,
Відчувала себе дикою твариною.
Від його думок і дій залежала
З власними гріхами – аномією.
Взяла в руки аркуш білий, сірий.
Розірвала на мілкі шматочки.
Вона ж з пристрастю без розуму любила.
І хотіла…так синочка, дочку.
Як мальберт, така наївна, чиста.
Заливала фарби всі водою.
Пензликом малюючи намисто.
Прокидаюся в твоїх обіймах, соня)))
