У кожного своя,
Нездолана вершина.
Не можу я,
Каже людина.
Та мовчки,
Опустивши руки.
І долі поштовхи,
Вважає, що то муки.
У вихорі життя,
Пливе за течією.
А потім небуття,
Нема нічого за нею.
А інші мовчки,
Зціпивши міцно зуби.
Стає навколішки,
Долає мідні труби.
І воду, полум’я та гори,
Їй не страшні вершини,
Вона долає броди,
Але її зупинять тини.
У кожного свої,
Нездолані вершини.
І в кожної сім’ї,
Це знають доньки й синИ.
Той хто відступить,
Віддавшись течії.
Себе погубить,
Прийдуть тоді чужі.
Навколішки ставай,
Землю гризи зубами.
Та знову підіймай,
Чоло своє з чубами.
