Нудить полуничними полями.
нудить опівнічними поцілунками
/а чи були (?)/
Листи коло неї, стосик листів, перев'язаний гумкою для волосся
/так, юна Мусаковська?/
Море хвилюється раз, море хвилюється два..
мій стан, колби моїх внутрішніх органів геть заповнені морем, що хвилюється. Штормить моє понівечене "я".
Спогади зеленими зміями обвивають шию.
Бракне повітря/ слів/сліз/тебе.
Нутрощі мої поросли плющем, я відчуваю кожен пагін, відчуваю сік, що роз' їдає тонкий епітелій.
Нам тепер місцем для зустрічі буде спорожнілий вокзал моїх сновидінь.
Наздогнати тебе, розтанути, мов кава розчинна, вітром стати, бігти, мов тисячі сліз, тікати у примарні світи - аби лиш із тобою мені. Мені без тебе так, як тихій восковій свічці без вогню.
Скніє на краю полички, плаче.
/ занадто багато сліз, вогкий текст, відчуваєте?/
