Допоки не відчуєш ти
чужих страждань,чужого болю,-
тобі здається,що немає їх.
Не думаєш:я може б допоміг,
адже загине,як билина в полі?..
Та ніколи тобі.Ти зайнятий собою.
Йдеш по життю ти гордою ходою...
Аж враз:біда!,хвороба!,горе!,-
йдеш до людей-не йдеш у поле,бо розумієш-
є на світі біль,яку здолати сам не взмозі,
і опиняєшся в сусіда на порозі:
-Допожи! Врятуй! Спаси!,-
Воістину,найближчий тільки ти!
І враз байдужість відійшла,
гординя віступила.
Натомість людяність прийшла,
серце сусіда полонила
