Вібрування мобільного розбудили мене близько дев’ятої ранку. Я розплющив очі і зняв трубку:
- Алло?
- Давай швиденько на репетицію, - почув я голос Ігоря.
- Щось трапилось? – запитав я. – Репетиція ж о 11 годині, хіба ні?
- Зазвичай так, - відповів той. – Але у нас сьогодні концерт.
- З яких це пір у нас по суботах концерти?
- Ну, вчора запропонували.
- А де це буде?
- Та, в кафе одному. Поспіши. Виступ о 20-тій. Ми ще маємо відрепетирувати.
- Іншим сказав?
- Так. Скоро будуть.
- За півгодини буду, - буркнув я.
Туалет, ванна, чашка чаю з бутербродом – і я вийшов з будинку.
Я прийшов не останнім. Не вистачало Вадима.
- Привіт, - поздоровкався я зі всіма і у Ігоря запитав: - А де концерт буде?
- В клубі на Центральному проспекті.
- Це ж дискотечний клуб.
- Ну, і?
- Там таке не слухають.
- У них рок-вечірка.
- А, тоді все зрозуміло.
Гупнули двері. Ми всі розвернулися - Вадим.
- Привіт, хлопці, - крикнув він. – А чому я не чую поздоровлень?
- Тобто? – почухав носа я.
- Ну, з днем народження мене…
- З днем народження! – заволали всі і почали тиснути йому руку.
Нічого собі… Я забув про день народження кращого друга. Оце так. Він про моє ніколи не забував. Та і я раніше пам’ятав.
- Вітаю, - сказав я, потискуючи руку Вадима.
- Дякую, - відповів він і всім сказав: - Сьогодні після концерту йдемо до мене. Буде маленька гулянка.
Всі схвально загуділи, а Вадим тихо посміхнувся.