...твій страх бути непочутим починається вранці
кожного разу коли в черговий раз нас ламає віра
коли ніяк не знайти одну із потрібних станцій
між правдою і небом пролягає прірва...
а треба йти... залишати осліпле від темряви
серце позаду...
допоки ти дихаєш допоки є сили мовчати
бо більшість таких як ти снує по барикадах
бо більшість знає як давати раду
холодним ранкам...
ця непевна залежність - дихати римою
полювання на кров незабруджену спрагою влади
наше життя заводиться від дотику
у руках стає дзигою...
я так люблю коли осіння повінь думок
може бути тихою...
все що ти зможеш втримати все що не ділиться
не варте того щоб зізнаннями краяти зустрічі
мені все ще на диво віриться
що все це недорозуміння звичайні дитячі пустощі...
а насправді дитинству немає до нас діла
ми не в змозі щось у самих себе відібрати
ми є як докір долі один у одного
і все що нам залишається це просто знати
що пам'ять не насититься змовами
що треба боротись із кризою духу
я живу нашими розмовами
я простягаю до них руку...
ти чудова авторка,і Людина.нехай дух перемоги не покидає Тебе!
